Районний методичний кабінет
ОСВІТА БОРИСПІЛЬЩИНИ   


Неділя, 22.04.2018, 23:49
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Пошук

Новини Освіта.UA

Нова школа

Головна » 2018 » Лютий » 5 » Виступ Йовбака Ю.Ю. на на VI Форумі з інноваційних освітніх технологій з проблем Нової Української школи
16:04
Виступ Йовбака Ю.Ю. на на VI Форумі з інноваційних освітніх технологій з проблем Нової Української школи

Тези виступу директора ОНЗ «Щасливський навчально-виховний комплекс - ліцей - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» Юрія Йовбака на VI Форумі з інноваційних освітніх технологій з проблем Нової Української школи 22 січня 2018 року у місті Трускавець.

Ідея Нової української школи – це своєрідні наміри Кабміну, МОН, які на десятиліття визначають стратегію розвитку освіти в Україні. Це питання «не вчора», «не сьогодні», і, навіть, «не завтра». Це – завдання на велику перспективу, на десятки років.

Закон України «Про освіту» виділив нам для визначення стратегії п’ять років. У ці п’ять років ми можемо спокійно працювати за теперішнім статутом, планомірно змінюючи освітній процес та ту систему, яка незмінно функціонує останніх 30 років.
Суспільство чекає від нас змін. Інше питання, який характер повинні носити ці зміни - еволюційний чи революційний.

Перший шлях, як відомо, є природним, закономірним, але надто повільним. Другий – дає більш швидкий результат, але ж він і є більш травматичним. Адже, учитель повинен бути готовий до ламання стереотипів сприйняття учня.
Ми, вчителі, намагаємося вмістити дитину в рамки і там її тримати. Дитина противиться цьому. І чим більше ми будемо тиснути на неї, тим більшим буде супротив. Третього закону Ньютона ніхто не відмінить. Мова іде не лише про неготовність учителя ламати стереотипи і освоювати інновації. Вчителі завжди з ними стикалися. Питання в тому, чи здатний директор, учитель винести той тягар відповідальності, який на нього вішають, як на вола, МОН, перекладають Інститут інноваційних технологій, які сьогодні опікуються програмами, проектами, підручниками. Доповнюють цей тиск засоби масової інформації, соціальні мережі, які для підвищення своїх рейтингів подають школи, учителя у сіро-чорних тонах, де завжди винна школа, а вчитель – такий собі монстр, який не розуміє дитини.
Ми не повинні нехтувати минуле, принижувати учителя. І не будемо цього робити. Бо наше минуле – це науковці, депутати різних рівнів, лікарі, вчителі, мери, президенти, воїни АТО і мільйони українців – справжніх патріотів, які в більшості цінують свого учителя.

Наше завдання – зберегти все найкраще, що напрацьоване нами за останні 25 років, навчаючись при цьому нового.

Нова українська школа можлива тоді, і тільки тоді, коли ми збудуємо місток довіри між школою, дітьми, батьками і громадою. Але ця довіра повинна бути партнерською, а школа – відкритою. Не повинно бути так, що батьки ніби приватизували школу і дітей туди віддають як до камери схову і намагаються дистанційно через соцмережі керувати вчителем, школою.

Формування цінностей, на основі яких виробляється ставлення дітей до навчання, до історії і культури держави, до батьків, до законів не можливе без батьківської участі.

Дитина формується «за столом» з батьками, згортаючи крихти хліба після вечері, і яке ставлення батьків до школи, що дитина почує за столом про вчителя, про суспільство, такою вона і буде. Дитина приходить до школи уже світоглядно сформованою. Треба по-людськи ставитися один до одного, поважати, інакше довіри не буде.

Наші школи дуже вертикальні: директор, завуч, вчителі, діти і десь далеко батьки. Треба, щоб учитель був на одному рівні з учнем: спокійно попити з ним чаю, поспілкуватися, з’ясувати проблеми і, що головне, допоміг їх вирішити. А кабінет директора – територія довіри, допомоги та захисту. Але це не означає, що вчитель не повинен бути вимогливим. З практики видно, що ті вчителі, які були вимогливими й справедливими, мають найбільшу повагу серед випускників. Про це говорять на ювілейних зустрічах випускники.

НУШ, в першу чергу, ставить перед нами завдання – навчити дітей радіти життю. Це дуже важливо ля нашої школи, для тих діток, які приїхали з Донбасу. Їх у нас понад 100. Чотири окремі класи 8,9,10,11 та групи дітей у 5-7 класах. Це ті діти, які наживо в лице бачили війну, чули вибухи бомб, втрачали рідних і знайомих. Втрачали житло. Хоронили односельців, були свідками відкриття меморіальних знаків, пам’ятників загиблим. І це не важливо яких: ДНРівських чи українських. У цих дітей психіка надмірно вражена, вони психічно травмовані. І де спрацює посттравматичний синдром, який, як правило, приводить до неочікуваних наслідків, вирахувати непросто. Тому наше завдання вчити таких дітей вибачати один одному, вміти долати труднощі, бути сильним духом, стійким і оптимістом.
Два роки тому у Щасливому проходила наша Всеукраїнська конференція з проблем національно-патріотичного виховання. Тоді ми схвально оцінили програму дій, говорили про успіхи, позитиви. Поїхали окриленими, з оптимізмом в очах. Скажу одним реченням, що градус патріотизму у нашій країні за ці два роки опустився від tо кипіння до tо нижче за температуру людського тіла.

Шановні колеги, НУШ вимагає від нас посадити за парти діток з особливими освітніми потребами.

У нашій школі з’явилися діти на візках. Для цих діток ввели інклюзивне навчання. Сьогодні у нас їх троє. Наступного року з’явиться ще двоє. Не просто нам вдалося це зробити. Були незадоволення з боку окремих батьків здорових діток: «Як це так? Учитель буде приділяти більше уваги цим дітям?!»

Ще більші побоювання були у батьків діток на візках: чи не будуть ображати їхніх дітей, чи не насміхатимуться?... Діти набагато милосердніші і толерантніші, ніж ми про них думаємо.

Пам’ятаєте, як казав Дюма: «Чому діти зазвичай розумні, а батьки, як правило – ні? Мабуть тому, що діти ходять у школу!» То жартома.

Дитина не повинна бути замкнена у казенному будинку із закритими вікнами і дверима, а жити і розвиватися як усі ровесники.

Ми повинні цінувати кожну дитину, бо нас уже не 52 млн., а <40, а до 2025 року нам пророкують 38 млн. українців.

Діти до школи повинні йти з радістью. Тому ми не повинні забувати про здоров’язбережувальні технології, як психологічні так і фізичні. У шкільній практиці дрібниць не буває. Адже найменший нюанс може стати тією ложкою дьогтю, яка зіпсує бочку меду.

Окремі педагогічні дрібниці дають підстави для серйозних висновків.
Вчитель повинен перейти до використання на уроках виключно адресних запитань: називає прізвище дитини, а потім ставить запитання.

Ключовим положенням педагогічної етики має бути наступне: ніколи не став дитині запитання, якщо не впевнений, що вона дасть на нього відповідь. Не намагайтеся підловити дитину на тому, чого вона не знає. Не топчіть публічно її гідності. Проблема у тому, що ми, керівники, часто зосереджуємось на вирішенні загальних проблем, а до «дрібниць» у нас руки не доходять. Потім щиро не розуміємо: учитель «віддає серце» дітям, а вони його не люблять.

У формулі НУШ ключовим параметром є учитель. Точніше «новий учитель». Де його взяти, якщо на фізфакультет вступають випускники з середнім балом з фізики 106.
Створення НУШ вимагає від нас реалізації принаймні трьох моментів:
      По-перше – підтримати і навчити вчителя;

По-друге - створити новий освітній простір;

По-третє – запровадити в школах нові освітні технології і не тільки цифрові чи хмарні, як модно сьогодні про це говорити.

Якщо говорити про нашу школу, то ми не чекаємо 1 вересня 2018 року, коли буде дано старт НУШ.

Ми надали вчителеві академічну свободу: готуй авторські навчальні програми, обирай підручники, методи та засоби навчання, висловлюй власну думку, відстоюй її на нарадах. Ми навчаємо новим освітнім технологіям. За минулий семестр провели низку заходів, направлених на формування «вчителя – прожектора», а не «вчителя-ліхтарика» з розрядженою батарейкою.

Але разом з тим такий учитель має бути матеріально стимульований. Необхідно ростити такого вчителя.

Ми взяли на роботу п’ятьох молодих колег ще студентів. Але тих, хто хоче працювати у школі. Це:фізик, програміст, інформатик, вчителі початкових класів та англійської мови. Рішенням сільської ради у 2018 році направляємо на навчання в університет Драгоманова двох наших випускників – факультет початкових класів та іноземної мови. Для цих діток сільська рада щомісячно буде виплачувати спеціальну стипендію від громади. І чи буде він погано навчатись, якщо на нього чекає громада? І з нього спитає громада.

Щасливська школа – мабуть єдина в області школа, яка сприяє учителю у забезпеченні житлом. Маємо пришкільний гуртожиток на 9 кімнат для молодих учителів. Ми оплачуємо проїзд учителю. У нас працюють учителі з Києва, Борисполя, сусідніх сіл. Навіть з районних центрів Обухова та Яготина до нас доїжджають учителі. Бо впевнені в тому, що мають перспективу на житло. І в цьому зацікавлений сільський голова, який підтримує освітян.

Спільно із сільською радою на дольових засадах сьогодні ми будуємо 8 таунхаусів на 105-115 м2 кожен. Вже троє молодих сімей справили новосілля. За літо школа планує ввести дві квартири по 36 м2 для молодих вчителів. І ми це зробимо. Бо без житла не буде хорошого учителя. Не прийде. Втече у Київ. Учителя треба підтримати фінансово.

За сумлінну і творчу працю у минулому семестрі на премію вчителів ми вділили солідну суму. Це стало можливим завдяки тому, що школа має повну автономію і свободу, як того вимагає Закон України «Про освіту».

Але хто мені дасть відповідь, що робити з тими учителями, яким можна підняти заробітну плату у 10 разів, а покращення роботи не дочекаєшся навіть на 10%? І не тому, що вчитель не хоче, а тому, що не може.

Мені дуже приємно, що Щасливська школа разом із ста іншими школами України є учасником пілотного проекту «Нові стандарти у початковій школі» дала старт НУШ. Про цей проект треба говорити, аналізувати. Бо з 1 вересня так, а можливо і ні, будуть працювати тисячі учителів майбутніх перших класів. Таких учителів готували ціле літо і продовжують навчати. Треба Лілії Гриневич вклонитися й аплодувати за кроки, які вже зробило МОН.

Учитель творить, а не діє за інструкцією і вчить дітей творити, мислити.
Цікаві форми роботи, невимушене середовище, діти такі вільні, що іноді зривають дах.
Головне – інтеграція навчання. Відсутній чіткий поділ на предмети, а всебічно розглядають конкретну тему, занурюючись у неї, дітки навчаються читати, писати, рахувати, малювати, мислити, робити творчі проекти. Змінено освітнє середовище - парти мобільні, меблі кольорові, динамічні, мультимедійне обладнання – рівень Європи: SMARTдошки з прямим скловолокнистим під’єднанням до інтернету, коркові дошки, короткофокусні проектори, документкамери, принтери, ламінатори, конструктори «Lego», нетбуки для кожної дитини з прямим підключенням до інтернету. І що головне! – вчителі вільно цим усім користуються. Навчилися й навчають! Правда працюють щодня до 19 год.

Щоб говорити про результати 1-го семестру, а вони в нас є, треба порівнювати з першокласниками, які вчаться за старою програмою. Ми маємо таку можливість, бо у школі в 1-х класах навчаються 120 дітей - 4 класи по 30 учнів. У січні місяці ми вже провели два Всеукраїнські семінари з проблем НУШ. І я поділився деякими побоюваннями за результатами пілотного проекту і перспектив його продовження. Скажу відверто, що 100% впевненості у його перспективі не побачив.
Що далі? Як діти? Учитель? Як працювати у 2 класі? У 3-4 класах?.
Що стосується майбутніх перших класів, то зрозуміло, що такого фінансування як маємо у пілотному проекті не буде. Їх фінансування намагаються перекласти на місцеві бюджети. Навряд чи з’їсть коза вовка?... Але опускати рук не будемо. Будемо рухатись вперед.

Другий важливий момент НУШ – створення опорних шкіл. І є певні ризик у даному процесі. Адже опорна школа повинна мати сильну профільну кафедру учителів. Без учителя вона не буде процвітаючою, не буде опорною, а скоріш «підпорною» і працювати у режимі стагнації. Дітям гірше не буде, але чи буде краще?
Ніякі мультимедійні комплекти, класи Ейнштейна та комп’ютери самі по собі результату не дадуть. Є й інші ризики, коли самодостатня школа перетворюється на «вітрину» для начальства і показуха стає основним видом діяльності закладу, коли інноваційні методи не впроваджують, а імітуються. Коли діти відкрито протестують одягати вишиванки для начальства та вручати їм хліб-сіль. Крім того це породжує негативне, а інколи навіть вороже ставлення сусідніх шкіл, яким не виділяють стільки обладнання та коштів.

Сучасні батьки не поведуть дітей туди, де хороша зовнішня картинка, а ведуть туди, де вважають, діти вчаться, розвиваються, займаються спортом, не шкодуючи на це грошей. І все це – не надумане, а з конкретних шкіл, конкретна інформація. Ми така «де-юре» опорна школа з 01.01, але не «де-факто». Спочатку у філії маємо створити умови, наближені до наших:

вже направили до діток тренера з футболу;

організували шкільний хор;

сільська рада збудували міні футбольне поле та майданчик з нестандартним обладнанням;
планується передати автобус;

зійде сніг - відремонтуємо дорогу;

створюємо умови для інклюзії.

Нехай батьки побачать, що йде процес, що дітям щось роблять.

У кінці ХІХ століття двоє працівників взуттєвої фабрики вирушили до Африки. Через тиждень один пише у листі: «Це кінець світу! Усе пропало! Тут ніхто не носить взуття!». А інший надіслав телеграму з іншим змістом: « Ура! Відкриття! Тут люди нічого не чули про взуття!»

Переконаний, що кожен із нас належить до другої категорії людей і вважаю, що завдяки нам багато чого буде зроблено та змінено у цьому житті і, зокрема, в школі. Бо школа – майстерня індивідуального розвитку, в якій навчаються (якщо ні, то повинні) всі: діти, вчителі, батьки і , звичайно, директор.

Навчаймося один у одного і у всіх, у кого можна чогось навчитися. Тут думають, дискутують, працюють. Тут немає байдужих. Тут панує рівність з урахуванням індивідуальностей. Працює психолог, соц. педагог, логопед, заступник, директор, вчитель, вихователь.

Це не красиві папірці на поличках і «творчі звіти» у грубих папках, що припали торішнім порохом, але на який учитель потратив значний відсоток часу й не додав його дітям. Це не номенклатурні стенди на коридорах й у кабінетах, а це – творчі здобутки дітей та вчителів. І якщо стенди, то з навчальною, виховною та розвиваючою інформацією. Стенди, біля яких зупиняється дитина.

У нашій школі немає рейтингів і ніколи не буде. І не повинні діти, дивлячись на стенди, почувати себе менш вартісними, бо вони останні. Ми нікого ні з ким не будемо порівнювати. Є тільки хлопчик Петро і дивчинка Настя. Вчора, сьогодні і завтра. Сьогодні – успішніші ніж вчора, а завтра – взагалі суперзірки.

Є хлопчик Льова, якому сьогодні трудніше, ніж Івану. Тому Іван з радістю допомагає Льові. Іван - ще малий, але розуміє, що від нього вже щось залежить у цьому житті. Так як і від кожного з нас. Адже саме ми з вами – будівничі сучасної нової української школи.

 

Переглядів: 73 | Додав: Vik | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728

Захищай свої права

Сайт існує

Інтеграція

200-річчя кобзаря

Педпреса

Сайти ЗНЗ, ДНЗ

Архів записів

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

©Усі права захищено.Прохання при копіюванні матеріалів робити посилання на www.metodbr.at.ua