Щасливський НВК

Колонка директора школи

Батьківські збори на нашій сторінці: Чому у класі з'являються некеровані учні, а у школі некеровані класи?

Чому з'являються некеровані класи? Питання, яке не дає спокою ні батькам, ні класному керівникові, ні адміністрації. Батьки звинувачують школу за лояльне ставлення до окремих учнів, які на їхню думку, сторюють атмосферу колективу, класний керівник – батьків за однобоке сприйняття ситуації й бездіяльність, адміністрація – класного керівника за невміння встановити зв'язок школа-батьки-діти. Класний керівник щодня вибачається перед вчителями-предметниками й обіцяє поговорити з дітьми й батьками. Знову виховна година, сльози, обіцянки, а ситуація не змінюється.

Звідки витікає цей струмок непорозуміння, який часом перетворюється на бурхливу ріку конфліктів і розчарувань?

Як би банально це не звучало, але все починається з сім’ї. Бажання стати другом своїй дитині, викликати довіру стирає межу дозволеного, і в присутності дитини з вуст батьків часто звучить оцінка діяльності того чи іншого вчителя, висловлюється критика однокласників, їхніх батьків і класного колективу в цілому.‌ Всотуючи, як губки, всю інформацію, діти формують свою поведінку: ось цього вчителя треба поважати, бо мої батьки його поважають, а з цим вчителем мама обіцяла розібратися. Він не буде читати в нашому класі ! То чого б не почати вже зараз демонструвати своє незадоволення, все одно батьки нічого не скажуть.

Спілкування дітей у класі, їхня поведінка – це відображення спілкування в сім'ї й батьківського ставлення до школи, класного колективу, це показник рівня їхньої культури й толерантності.

Часто сліпа батьківська любов підносить дитину на такий рівень, що вона не здатна помічати навколо себе нікого й нічого. Ще гірше – позбавляє здатності співчувати й радіти чужим досягненням й перемогам. Виростають діти, які вимогливі до інших, але вкрай поблажливі до себе. Вони точно знають, як не повинен вчиняти вчитель чи однокласник, але не відчувають межі своєї дозволеності. Вони говорять на уроці тоді, коли їм хочеться, а не тоді, коли треба. Зверхньо ставляться до однокласників, агресивно реагують на зауваження й рідко визнають свої помилки. Поки потурають їхнім забаганкам, вони добрі й ласкаві, з’являються вимоги чи заборони – грубі. Чи будуть такі діти працювати на повну силу на уроці? Сумнівно. Вони швидше знайдуть причину, за що їх повинні пожаліти батьки, навіть якщо в зошиті написано п’ятдесят відсотків від зробленого на уроці: учитель швидко говорив, посадили не за ту парту, не з тим учнем, не було настрою, не встиг поїсти на перерві, забрали мобільний телефон, штовхав Вова, шумів клас... І ще безліч нарікань! Такі діти не вміють турбуватися про інших, не переймаються чужими почуттями й переживаннями. Є власне «я», підкріплене батьківською опікою. Що проти цього вчительське слово? Пустий звук.

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти навчалися в хорошому колективі, де всі принаймні поважають один одного й не ображають, але при цьому разом зі своїми чадами тішаться з не зовсім коректного спілкування їх ровесників в соцмережах про вчителів та однокласників, виправдовуючи фразами на кшталт: «То це ж діти!»

То, може, варто розбавити батьківську любов відповідальністю за слова, які говорить дитина своїм однокласникам, за поведінку на уроці й спілкування з учителями. Навчіть дитину відповідати за свої вчинки, турбуватися про інших. Любов, замішана на відповідальності, не зіпсує дитину, й проблема некерованого класу зникне сама по собі.