На конференції педагогічних працівників Бориспільського району, яка відбулася 28 серпня, директором Щасливського НВК Юрієм Юрійовичем Йовбаком були підняті гострі питання щодо актуальних проблем сучасної освіти. Окреслені завдання на 2014/15 навчальний рік у контексті сучасного стану і перспектив розвитку освіти в Україні, подальшого підвищення її доступності, якості. Акцентовано увагу на визначенні критеріїв якості освітнього ринку послуг Бориспільщини, своєчасному створенні сучасних оптимальних і ефективних управлінських механізмів вирішення проблем.

Пропонуємо ознайомитися із основними тезами виступу.

Дітей від комп’ютерів ми не відтягнемо,

так само, як раніше нас не змогли відтягнути від телевізора

Наше життя не стоїть на місці – це зрозуміло і правильно. Але з кожним роком його ритм стає все більш стрімким і перед кожною людиною  постає питання вибору: або ти приймаєш виклик часу, або відступаєш і програєш, чого допустити ніяк не можна.

Доля готує нам чимало таких викликів. Прийняти їх одразу не так легко, але необхідно визначати пріоритети, шукати своєчасні й правильні рішення, шляхи подолання труднощів.

Сучасним вчителем, як і школою загалом, не можна більше командувати старими адміністративними методами, тому що вони самі знають, куди йти, як працювати, до чого прагнути.

Головне, щоб управлінські структури не заважали рухатися тим, хто може це робити самостійно і допомогли розкритися, повірити у власні сили тим, хто стоїть на місці, стимулювати ініціативу вчителів, які звикли чекати вказівки зверху.

Покоління сучасних дітей різко відрізняється від того, яке ми навчали не те, що 20 років тому, а лише 10, чи навіть 5.

Сьогодні вчитель вже не може просто так взяти дитину за руку, щоб готуватися до олімпіади, писати роботу у МАН, брати участь у різноманітних конкурсах чи просто виконати якусь корисну роботу. І це велика проблема. Сучасні діти багато знають, а ще більше впевнені (інколи – безпідставно), що багато знають.

Часто вчитель, подаючи новий навчальний матеріал, відчуває, що діти поверхнево з ним знайомі, тому вважають, що їхніх знань достатньо, і на уроці їм нецікаво. Стара, як світ, приказка стверджує: «Можна привести коня до водопою, але не можна примусити його пити воду». І це підтверджується при аналізі поведінки всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів, вчителів, батьків, адміністрації.

Із цього виникає перше принципове питання:

- Як подати учням навчальний матеріал, щоб вони отримали міцні знання та змогли творчо їх застосувати в подальшому житті?

За цим питанням іде цілий ряд не менш важливих:

·        Як уникнути розумового перевантаження дітей від і, разом з тим, опанувати програму?

·        Як уберегти дітей від гіподинамії і, водночас, від фізичних перевантажень?

·        Як уберегти дітей від шкідливих впливів?

Десятки «як?». Перелік проблем довгий. Але їх необхідно вирішувати!

По-перше: тримати ситуацію під контролем.

По-друге: визначити пріоритетні питання і невідкладно їх вирішувати. Досягти очікуваного результату можна лише спільними зусиллями всього педагогічного колективу, як навчає цьому мораль із відомої притчі про ламкий прутик і міцний гнучкий віник.

Навіть сильна група вчителів поодинці нічого не вдіє, коли решта колективу просто споглядатиме. Якщо ми всі разом не тягнутимемо цього «воза», досягти зростання якості навчання, рівня дисципліни, створити сприятливі умови для збереження й зміцнення здоров’я дітей та забезпечити готовність молодої особистості до життя неможливо.

Необхідно починати з мотивації навчання… А точніше – з вирішення проблеми відсутності мотивації. Проблема мотивації – це проблема ефективності вивчення нового. Ставимо проблему – шукаємо вихід. Шукаємо вихід – карбуємо в пам’яті. Дуже просто, адже мотиви – головні сили, що рухають дидактичний процес. Вони посідають перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність.

Багато дітей втрачають інтерес до навчання, бо не бачать взаємозв’язку між результативністю свого навчання у школі та можливістю вступу до ВНЗ, перспективами у вдалому подальшому працевлаштуванні. Але, якщо вивчити ситуацію, то цей зв'язок чітко прослідковується. Учні, що добре навчаються (наголошую: не просто отримують високі оцінки, а саме добре навчаються!), – успішно складають і ЗНО.

Якими є шляхи вирішення проблеми втрати учнівського інтересу до навчання? У першу чергу – налагодження співпраці з батьками. Батьки повинні усвідомлювати відповідальність за навчання своїх дітей, а не віддавати їх до школи, як до камери схову. Саме мама і тато мають допомагати своїй дитині, підтримувати її, але не купівлею сумнівних збірочок на кшталт «ГДЗ» (“Готові домашні завдання»), а налаштовувати, переконувати, що навчання необхідне, в першу чергу, саме учню, а не батькам чи вчителям. Доводиться ж констатувати, що поширена ситуація, коли учень думає, що домашнє завдання він виконує для вчителя.

Водночас, саме школа повинна інформувати батьків про особливості ЗНО та вступної компанії до вишів. На жаль, у суспільстві не зникають стереотипи про значення хабарів та важливість потрібних зв’язків при вступі. І тільки тоді, коли дитина не набирає необхідних профільних 140 балів на ЗНО, батьки б’ють у набат. Що робити? Як допомогти? А ніяк. Вже пізно. Треба про це думати значно раніше – ще у молодших класах. На мою думку, варто частіше організовувати зустрічі учнів-старшокласників із успішними випускниками. Їх позитивний досвід був би більш переконливим, ніж аргументи вчителів, батьків.

Слід більше уваги приділяти успіхам дітей, їхнім перемогам і в засобах масової інформації. Чому в районних газетах завжди знаходиться місце для інформації про вбивства, крадіжки, зґвалтування? А про те, що учениця Мирненської школи Юлія Лупан, учень Великоолександрівської школи Микола Мороз стали переможцями Всеукраїнських олімпіад, учні Щасливського НВК Наталка Кобевка, Руслан Зацарінний – переможцями обласних олімпіад, конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт МАН, юні спортсмени футбольної команди з Щасливого вийшли до вищої ліги ДЮФЛУ – на сторінках місцевої преси практично нічого!

Наступною глобальною проблемою школи є проблема змісту освіти.

За деталями ми часто забуваємо про основне завдання того чи іншого предмету: математики, як тренінгу інтелекту, фізики, як науки, що формує цілісне сприйняття світу, тощо. Навчання у школі все більше зводиться до запам’ятовування величезної кількості певних фактів, а діти не бачать ні зв’язку між цими фактами і реальним життям, ні можливостей їх застосування у житті. Ускладнення програм веде до зворотного ефекту – учні розчаровуються в собі, бо опанувати у повному обсязі сучасну шкільну програму на високому та достатньому рівнях здатні лише одиниці.

Отже, необхідно шукати такі форми роботи, які б спонукали дітей до максимальної віддачі. Адже життя часто нагадує змагання велосипедистів: на кожному колі з пелетону відсіюється слабший.

Зі зміною керівництва в МОН всі очікували реформ в освіті. Але, як ми бачимо, всі в розгубленості. Розмірковують, радяться…

Суспільство ж з нетерпінням очікує запровадження європейських стандартів освіти. У процесі реалізації шкільних реформ є як «плюси», так і «мінуси». На нас чекає низка непопулярних заходів, однак необхідно усвідомлювати, що вони необхідні заради майбутнього.

А саме: більше уваги приділяти національно-патріотичному вихованню, духовності дитини, усвідомленню свого місця у сучасному світі та в майбутньому. Розуміючи цінність людського життя, діти не плескатимуть в долоні, дивлячись на збитий терористами літак, із вигуками: «Смотри, хунтовский самолет падает. Наши сбили» .

Наступне: необхідно розвантажити молодшу ланку, програма якої занадто складна, переглянути і навчальні плани. Зокрема, кількість годин, які виділені на вивчення української та англійської мов. Бо якщо порахувати кількість часу, який дитина в молодшій ланці приділяє вивченню предметів, то виявляється, що найбільше часу йде на вивчення іноземної мови (враховуючи додаткові й індивідуальні години). Виходить, що з 1-го класу ми готуємо наших маленьких громадян до життя не в Україні, а в США чи в європейських державах.

На мій погляд, більше часу потрібно і для вивчення української мови, літературу, історії свого народу.

Якщо говорити про середню ланку, то тут також є чимало питань до змісту освіти.

Візьмемо вивчення історії у 6 класах, де вивчаються історія Греції, Риму, Стародавнього Єгипту. Вивчення цієї історії – це своєрідне формування культури і філософії громадянина. Діти в такому віці цього не сприймають, бо вони не готові. Значить завдання формування світогляду дитини, якого передбачає вивчення цього курсу не відбувається. Це тільки один штрих. Те ж саме можна говорити і про інші предмети.

На фоні зменшення кількості годин на вивчення математики у загальноосвітніх класах, невідповідності програми 10-11 класів рівню знань учнів, здобутих протягом попередніх років, спостерігається небажання дітей вивчати математику.

На мою думку, також необхідні зміни і в формі оцінювання учнівських знань, адже тести не завжди дають об’єктивну картину рівня знань учнів.

Серед новацій 2014/2015 навчального року посилення використання здоров’язбережувальних технологій; підвищена увага приділятиметься природничій та екологічній освіті, оскільки шестикласників новими Державними стандартами передбачено вивчення двох природничих дисциплін – географії та біології.

У зв’язку з цим викликає серйозне занепокоєння стан матеріально-технічної бази кабінетів хімії, географії. Через відсутність навчального обладнання не завжди виконується практична частина навчальних програм.

Всі вказані вище проблеми і ті, яких не називаємо, стосуються і старшої ланки. Оголошена МОН профілізація старшої ланки забуксувала. Серйозної реклами, заохочення немає. Профорієнтація – «не нагорі».

У травні ми провели анкетування випускників. Зокрема з’ясовували, хто з них планує освоїти робітничі професії. Думаєте, багато знайшлося? Одиниці. Водночас, майже 100% випускників висловили бажання продовжити навчання у вишах, навіть ті, чиї знання в межах 5-6 балів. І продовжують. Так, для прикладу, на географічний факультет столичного вузу зараховують із 140 профільними балами (це «5» по 12-бальній шкалі), бо у факультету є ліцензія МОН. А це вже бізнес. А чи треба воно дитині, ніхто не думає, головне, щоб батьки платили гроші. І який з цієї дитини вийде географ?

Це нонсенс. Такого немає ніде в світі, щоб державні кошти витрачались марно. Ми несвідомо сприяємо поширенню безробіття серед молоді, адже закінчивши модний юридичний факультет, випускнику треба чекати 20 років, щоб влаштуватися на роботу за фахом. І не факт, що він знайде роботу. Ми створюємо проблеми державі, бо необхідно платити субсидії по безробіттю.

І що найголовніше: ми вбиваємо в дитини віру в майбутнє.

Необхідно відмовитись від того, що в 10-й клас зараховуємо всіх, хто цього забажає, не дивлячись на те, який рівень знань учня, чи готовий він до навчання в старшій школі. На мою думку, до старшої школи, як і до коледжів та технікумів, необхідно зараховувати лише за наслідками державної підсумкової атестації. Її проведення не повинно бути формальністю. Міністерству потрібно готувати законодавчу базу.

Але попереду вибори до Верховної Ради, тому багатьом чиновникам не до шкільних проблем. А ми на місцях боїмося  висунути голову. Профспілки мовчать, громадського руху, як в 90-ті, немає. Діє принцип клопика з монологу Райкіна: «Дуры мамонты высовывались, вот и вымерли, а клопик чуть что, сразу под листок».

Ще однією проблемою є комп’ютерна залежність. Вчителі б’ють на сполох: в учнів погана довгострокова пам'ять. Пояснення просте: комп’ютери та мобільні телефони негативно впливають на роботу мозку.

Але проблема неоднозначна. Дітей від комп’ютерів ми не відтягнемо, так само, як раніше нас не змогли відтягнути від телевізора. Майбутнє покоління – суперкомп'ютеризоване. Комп’ютер проникає у всі сфери життєдіяльності. Яскравий приклад – історія дівчинки з глибокого аулу Ірану, яка за допомогою комп’ютера опанувала курс середньої школи та закінчила престижний університет. Зараз вона номінована на здобуття Нобелівської премії.

Проблема в тому, що вчителі не встигають за учнями. Вчитель по логіці має йти попереду, але до цього ми не готові, й на випередження навряд чи спрацює наше покоління. Потрібне перезавантаження.

Пріоритетним в новому навчальному році має бути питання виховання молодого громадянина України. Нове покоління з «молоком матері» має увібрати стійкість до експансії влади, розуміння того, що слід поважати владу (якщо вона того заслуговує), але в жодному разі не боятися її. Цей принцип можливо реалізувати шляхом «прищеплення» дитині почуття самоповаги, формування прагнення захищати свої  права.

Події в Україні останніх місяців – анексія Криму, російська агресія на Сході – привели до того, що в наших школах навчатимуться діти з Криму і зони АТО. В Щасливському НВК на сьогодні таких дітей більше 100.

Але не тільки про кількість йде мова. Йде мова про те, що це учні з регіонів, де проходить війна, де діти не з екранів телевізора знають, що таке вибухи бомб, розриви снарядів.

Зрозуміло, що це діти з непростою психікою, своєрідним менталітетом, культурою. Але вони наші. Хотілося б, щоб це було не надовго. Щоб ці діти якнайшвидше повернулись до своїх батьків, своїх домівок.

А поки вони в нас – ми не повинні виділяти їх з гурту інших, не повинні нагадувати, що вони переселенці. Наш обов’язок – навчати, виховувати їх, допомогти їм влитися у шкільний колектив, включитися в дитячі громадські організації, залучитися до всіх сфер шкільного життя. Вірю у педагогічну майстерність та мудрість, стриманість і спокій своїх колег.

Хочу звернутися до вас, колеги, з пропозицією, пов’язаною з подіями на Сході. Новим сенсом для переважної більшості українців наповнилися слова з Гімну України: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Святим символом став жовто-блакитний прапор України, полотнищем якого вже вкриті труни більше 1000 молодих людей, які загинули в зоні АТО. Символами України стали ще зовсім молода мама з виплаканими очима, яка втратила сина; стривожена сестра, що втратила брата; збентежена молода жінка, яка загубила чоловіка і здивовані маленькі діти, які втратили на війні батька.

Щоб у майбутньому не з’являлися такі нові гіркі символи, Щасливський НВК на зборах колективу прийняв рішення допомогти не словом, а ділом: заробітну плату за 1 вересня перерахувати до фонду Збройних сил України. Відгукнулися на пропозицію про допомогу українським воїнам, яка прозвучала на загальношкільних зборах, і  учні та їхні батьки. Зібрано багато необхідних речей, які стануть у нагоді бійцям Національної Гвардії.

Слава Україні!

Директор Щасливського НВК

Ю.Ю. Йовбак

Ухвала конференції