Мій Боже милий, як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре, щоб я знав,
Для кого я пишу, для чого,
За що Вкраїну я люблю,
Чи варт вона вогня святого?
Т.Г.Шевченко
Про Тараса Шевченка написано багато. Дитяче слово особливе, бо, справді, вустами дитини говорить істина
Не одне покоління учнів Гнідинської школи вплело свої рядки у
вінок пам’яті нашому великому Поету і Пророку. Готуючи низку заходів до
відзначення 200-річчя від дня народження Кобзаря, знайшла в літописі
школи збірку «Свою Україну любіть». Вона була видана у 1991 році в
далекій Австралії у місті Аделаїді при підтримці Голови місцевого
Товариства української мови імені Тараса Шевченка Пилипа Вакуленка та
завдяки пожертвам відомих меценатів Марії і Михайла Гоянів та Музею
Українського Мистецтва Союзу Українок в Аделаїді. До збірки ввійшли
поетичні напрацювання учнів школи, яких я у літературній студії
«Соняшник» навчала творити, бачити красу і велич рідного слова. Сьогодні
пропонуються вашій увазі дитячі вірші про Тараса Шевченка. Їхні автори,
дорослі, самодостатні, утверджені в житті, для нас, вчителів,
залишаються Маринкою Осташевською, Людою Ромась, Ніною Рій, Оксанкою
Кондратенко. До речі, рушник, вишитий восьмикласницею Оксаною із рядками
невмирущого «Заповіту», і до сьогодні є візитівкою Гнідинської школи.
 Оксана Кондратенко, 14 років,
учениця 8 класу Гнідинської школи (1988 р.)
На крутій горі та на високій,
Мов орел на скелі віковій,
Височить могила та.
Неспокій
Знов озветься у душі моїй.
Це ж сюди усі стежки
злилися,
Й килим золотий всі схили
вкрив,
Це ж сюди усі серця
зійшлися,
Де Кобзар із думами
ходив.
На горі Чернечій осінь
багряниться,
Листям міднодзвонним
осипає світ,
Спить Тарас. А може
Й там йому не спиться.
Скільки літ у думах,
Скільки літ…
Ніна Рій, (12 років),
учениця 6 класу Гнідинської школи ( 1986 р.)
Йому 13-й минало,
Він пас ягнята за селом.
А доля все про нього знала,
І що було й чого ще не було.
Сіяло сонце над ланами,
А він писав у буряні.
Колись те слово полум’яне
Народ покличе до борні.
В пісках сипучих за Аралом
Одну любов, в собі носив.
І хоч йому забороняли,
А він для України жив.
І під сукном солдатським сірим
Горіло серце Кобзаря.
Було там стільки правди й віри,
Що зігрівалась вся земля.
Марина Осташевська, (9 років),
учениця 3 класу Гнідинської школи ( 1986 р.)
Повесніли дерева вишневі,
Млію від сонця садочок,
Я на портрет Кобзареві
Виплету з рясту віночок.
Пролісок – лісу окраса,
Первоцвіту ніжний сум…
Ви розбудите Тараса
Від важких похмурих дум.
Вічний наш Тарас
Людмила Ромась, (11 років),
учениця 5 класу Гнідинської школи ( 1986 р.)
В Каневі на кручі,
Де Дніпро ревучий,
Де калина квітне,
Мальви де привітні,
Там живе в задумі,
В кам’яному сумі
Серце України,
Голос солов’їний,
Пісня наша щира,
Лебедині крила.
Сонця Прометея
Сяє над землею,
Зігріває нас
Вічний наш Тарас.
А у 2004 році відділ освіти Бориспільської РДА видав збірку
творів учнів-учасників районного літературного конкурсу до 190-річниці
від дня народження Т.Г.Шевченка «Мій Шевченко». Серед авторів гнідинські
учні, з якими вміло і натхненно працювала вчителька української мови та
літератури Віра Іванівна Беник: восьмикласник, а нині
педагог-організатор Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика
Тарас Сергійович Кудько та одинадцятикласниця Дарина Волошина. Того ж
року вони разом із п’ятикласником Володимиром Білокриницьким стали ще й
переможцями районного конкурсу читців поезій Тараса Шевченка.
Наш Шевченко 
Дарина Волошина,
учениця 11 класу
Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Петра Яцика (2004 р.)
Минуло чимало літ з того дня, як ти покинув нас. І сьогодні
зійшло сонце над лугами, степами, лісами тієї омріяної України, якою ти
марив, задля якої жив і творив сторінки вічності, вільної
України-матері…
Не раз нам згадувався маленький босий хлопчик, ноги якого чимало
сходили в пошуках стовпів, що підпирають небо. І ти знайшов їх і передав
у спадок нам ті могутні, величні стовпи-титани: любов, добро, силу
волі, незламний дух. І тільки сильні пронесуть крізь віки це світле небо
над золотими пшеничними полями…
Тобі, Тарасе, не забракло духу зробити виклик у століття роками
кривавого знущання. Твоє слово потрібне нам сьогодні. Розворуши ті
заржавілі струни душ своїх нащадків, яким ти щиро заповідав Україну. Бо
ти б заплакав, якби побачив старого сивовусого діда Дніпра, ту «вечірню
зорю», що сходила колись для тебе… Мабуть, і зорі вже світять по-іншому.
Та є ще ті, кому не байдуже життя, хто пам’ятає «садок вишневий
коло хати», хто не зрікся матері, чиї душі знають, що є Бог в небесах. І
доки житимуть вони – житиме Україна, старенька ненька, яка стільки
років чекала свого сина; і молода дівчина, якій жити й жити; маленьке
дівча, що, сміючись, грає з промінням сонця майбутнього щастя; і зріла
жінка, яка бачила все на своєму шляху; і війни, і мир, і горе, і
радість, і смерть, і народження, і голод, і холод.
«Минають дні, минають ночі, минає літо…» Майже півтораста літ
минуло з того часу, як ти покинув нас, але «рукописи не горять», твій
образ незнищений, слова залишаються в серцях справжніх дітей України.
Благословенний ти межи людьми,
Твій дух і житиме, і жив.
За свій народ, Тарасе, ти поліг грудьми.
Ти мріяв, і боровся, і творив.
І вічність забере твої слова,
Щоб передати їх у спадок тим,
Чия додолу вже не гнеться голова
Під каменем страждань тяжких міцним.
Мій Шевченко 
Тарас Кудько, учень 8 класу
Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Петра Яцика (2004 р.)
Скільки я себе пам’ятаю, стільки в нашій хаті у великій кімнаті
висить портрет Т.Г.Шевченка. Пильний погляд карих очей, сумна посмішка,
захована в вусах, велика шапка. Мама говорила, що моя перша репліка на
портрет була короткою: «Дід!».
Не знаю, коли я усвідомив, що це великий український поет,
художник, митець світової величини. Може, допоміг вірш, який я пам’ятаю,
відколи взагалі щось пам’ятаю, - «Реве та стогне Дніпр широкий»? Може,
виступ з віршем «За що не знаю, називають…» у 4 класі на огляді
учнівської самодіяльності? Може, вірші з «Кобзаря», які часто читав нам
напам’ять дід Гриша?
У кожного народу є свої Генії. У Німеччині – Гейне, у Англії –
Шекспір, у Польщі – Міцкевич. У нас – Тарас Шевченко. Колись майже в
кожній хаті був його портрет. А сільські рукодільниці ще й змагались, у
кого на вишиваній картині він кращий.
Українська родина не може не мати «Кобзаря» на покуті. Минулого року в
нашій школі був конкурс – виставка «Кобзар» у моїй родині». Більше сотні
цих Вічних книг принесли школярі. Я і мої однокласники, вигравши
рейтингове змагання між класами, вирішили побувати на могилі Кобзаря. Ми
там були не самі. Скільки людей в звичайний буденний день приїхали
вклонитися його віршам, пам’яті!
Я чую розмови дорослих про те, як зараз дехто намагається очорнити його
постать, друкують книги і статті, виливають бруд на нелегку долю
кріпацького сина. Вони не знають Тараса Шевченка.
Я вірю: колись усвідомлять свою провину перед народним поетом.
Я народився в березні, 10 березня – день мого ангела – Тараса. Тарас у
перекладі з грецької – бунтівник. Він і досі бунтує своїм невмирущим
словом. Відкрийте «Кобзаря»,
переконайтеся.
Власним художнім словом гнідинські школярі переконують нас, що пам'ять
про Генія українського народу вічна, а ініціатива сільської громади про
побудову пам’ятника Кобзареві у нашому рідному селі обов’язково
здійсниться.
Шановні односельці!
Усі, хто бажає зробити посильний внесок у будівництво пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку в нашому селі, можуть передати кошти касиру сільської ради Наталії Степанівні Кудько, або перерахувати їх за такими реквізитами:
Благодійний фонд «Альта»
код ЄДРПОУ 24216443
розрахунковий рахунок 2600830015591
філія ГУ ПО АТ Ощадбанк м. Київ
МФО 322669
з припискою «на будівництво пам’ятника Т.Г.Шевченку в с.Гнідин».
Списки усіх благодійників регулярно друкуватимуться в «Срібній підкові».
З повагою голова оргкомітету Олексій Іванович Черняхівський
Ніна Григорівна Кудько,
директор Гнідинської школи |
